Партнери і супротивники. На що тепер сподіватися Україні

Росія активно вишукує альтернативні варіанти досягнення своїх цілей стосовно України

Іван Січень

Наприкінці 2023 року доречно згадати про «досягнення» Росії у війні проти України. Їх не так вже й багато. Більшість із мобілізованих у минулому році росіян згинули під час штурму Бахмута, якого російським військам так і не вдалося повністю захопити. А Сили оборони України, навпаки, просунулись вперед, як і у Запорізькій та Херсонській областях, а також неподалік від Херсону, де форсували ріку Дніпро та створили плацдарм на лівому березі. Решту своїх мобілізованих бійців Росія втратила при спробі захопити населені пункти Мар’їнка та Авдіївка, які є передмістям Донецька. Зрештою, частину Мар’їнки Росія захопила та напівоточила Авдіївку. Але під цими населеними пунктами загинуло та дістало поранення ще більше російських військових, аніж під Бахмутом. А так званим призовом добровольців за контрактом таких втрат Росії компенсувати не вдасться. Саме тому Москва активно вишукує інші варіанти досягнення своїх цілей стосовно України. Зокрема, у спосіб налаштування проти неї різних країн та політичних сил, залежних від Росії, або які намагаються досягти якихось своїх цілей, співпрацюючи з нею і зраджуючи нашу державу.

Головним опонентом України в Європі вже багато років виступає угорський режим Орбана. Відзначимо — не народ Угорщини, а її правляча верхівка, яка підконтрольна Росії та є основним провідником російських інтересів в Європейському Союзі та НАТО. Так, ще до великої війни Будапешт всіляко перешкоджав процесам європейської та євроатлантичної інтеграції України. Тоді підставою було «порушення прав етнічних угорців на українській території», а приводом — ухвалення Україною в 2019 році Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної».

Як відомо, законом передбачається викладання українською мовою деяких предметів у національних школах, включно з угорськими у Закарпатті, що саме держкерівництво Угорщини і та ж Москва називають «утиском етнічних меншин». І це в той саме час, коли В. Путін «дозволив не вивчати» національні мови у школах російських автономних республік. Як і слід було очікувати, такий дозвіл місцеві органи влади сприйняли як заборону на вивчення рідної мови, на що населення зреагувало акціями протесту, зокрема, у Татарстані.

З початком повномасштабної війни Угорщина відмовилась постачати зброю Україні. Крім того, Будапешт всіляко намагається заблокувати фінансову допомогу Україні від ЄС та НАТО. Ба більше, Угорщина намагається вести антиукраїнську політику через Республіканську партію США, яка використовує українське питання у своїх політичних цілях. Саме ця партія на початку грудня 2023 року заблокувала у Конгресі США законопроєкт про виділення коштів на зміцнення обороноздатності України, Ізраїлю та Тайваню. Формально — вимагаючи поступок від Демократичної партії у питанні посилення охорони кордону США з Мексикою. З метою усунення такої проблеми президент США Дж. Байден розпочав переговори з республіканцями, йдучи їм на поступки. Тому 13 грудня ц. р. Конгрес США таки ухвалив військовий бюджет на 2024 рік в обсязі рекордних 886 млрд доларів. Сума більш, ніж в десять разів перевищує військовий бюджет Росії, який становить 75 млрд доларів. Американцями Україні виділено лише 300 млн доларів (запитом Білого дому передбачалося 61 млрд доларів). Залишається сподіватись, що зазначені кошти все ж буде виділено з інших джерел чи альтернативних бюджетних статей. Тим більше, що близько 90 % коштів, які надаються Вашингтоном Україні, залишаються в США, де використовуються для виробництва зброї. Конгрес США вже відклав різдвяні канікули, обіцяючи ще раз розглянути питання фінансової допомоги Україні, Ізраїлю та Тайваню.

Хоча, так чи інакше, але позиції офіційної влади Угорщини та окремих членів Республіканської партії США вигідні Росії. Наприклад, 11–12 грудня ц. р. члени Угорського інституту міжнародних відносин та співробітники угорського посольства у Вашингтоні провели декілька брифінгів перед представниками Республіканської партії США, намагаючись переконати їх у необхідності припинити надання військової допомоги Україні. Мовляв, така допомога лише сприяє продовженню війни. Як кажуть у США, Р. Рейган, який був членом Республіканської партії та знищив СРСР, «перевернувся б у труні», якби дізнався, що курс його політичної сили стане проросійським.

Чомусь в Угорщині багато хто підтримує В. Орбана з його проросійською політикою. Мабуть, вже не пам’ятають, як в Угорщині у 1956 році СРСР разом зі своїми союзниками по Організації Варшавського договору приборкав народне повстання проти комуністичного режиму. Чисельність радянських військ, що увійшли до Угорщини, становила приблизно 200 тис. військовослужбовців. На їх озброєнні було 2,5 тис. танків. Основою угруповання ЗС СРСР були дві загальновійськові армії Прикарпатського військового округу, а також особливий корпус у складі п’яти дивізій. Крім того, залучались дві повітряно-десантні дивізії, а також винищувальна і бомбардувальна авіація. Будапешт та інші угорські міста, де зосереджувалися повстанці, підпали під нищівні артилерійські та авіаційні удари.

Під час бойових дій загинуло 2,6 тис. угорських громадян. Ще 19 тисяч дістали поранення. За різними оцінками, було страчено близько 350 осіб, а понад 26 тисяч підпали під судове переслідування, 850 угорців були депортовані до радянських в’язниць для проведення слідчих дій.

Це свавілля очолював радянський маршал І. Конєв (до слова, відповідальний за масові зґвалтування німецьких жінок навесні 1945 року). Над ним стояв ще один масовий вбивця — маршал Г. Жуков. За придушення угорського заколоту йому надали четверту зірку Героя Радянського Союзу. Три його попередні зірки були оплачені кров’ю радянських солдат, по одному мільйону за кожну. Ще один тодішній кат Угорщини — голова КДБ І. Сєров отримав орден Кутузова 1-го ступеня.

Радянські війська заходили до Угорщини з території тодішньої Української Радянської Соціалістичної Республіки. Немає сьогодні жодного сумніву в тому, що у разі перемоги Росії над Україною наступним кроком Москви стане напад на країни Центрально-Східної Європи, на Угорщину — в тому числі.

Отож, В. Орбан зрадив своїх співвітчизників, які поклали життя за свободу Угорщини у боротьбі проти СРСР, а, фактично, Росії. Втім, меркантильний В. Орбан зраджує і Москву. Його партія та уряд ніяк не можуть налаштувати нормальну діяльність угорської економіки. А тому покладаються як на дешеві поставки нафти та газу із Російської Федерації, так і на кредити від Європейського Союзу. Цинізм угорської влади очевидний. Наприклад, у намаганні Будапешта піти на поступки у питанні України в обмін на 30 млрд євро із фондів ЄС на підтримку угорської держави…

Також Москва радо вітала прихід до влади проросійських сил у Словаччині, де, за підсумками парламентських виборів, у вересні 2023 року перемогла партія «Курс — соціальна демократія», відома своєю проросійською орієнтацією та планами зменшення військово-технічної допомоги Україні. Новий прем’єр-міністр Словаччини Р. Фіцо відмовився від подальших поставок зброї Україні зі словацьких військових арсеналів. Щоправда, приватним словацьким військовим компаніям співробітництво з Україною не забороняється…

Певні негативні щодо України риси почали спостерігатися в позиції Польщі, де в жовтні 2023 року відбулися парламентських вибори. Правляча партія «Право і справедливість» на чолі прем’єр-міністром польського уряду М. Моравецьким не змогла отримати більшість, необхідну для формування нового уряду.. Під час передвиборної кампанії він неодноразово обіцяв припинити постачання зброї Україні. За що М. Моравецький і поплатився… Опозиція у парламенті Польщі, яка включає партію «Громадянська платформа» та альянс руху «Третій шлях» і «Лівиці» висловили йому вотум недовіри. Замість нього прем’єр-міністром країни став лідер «Громадянської платформи» Д. Туск. Він не тільки обіцяв надалі надавати військово-технічну допомогу Україні, але і взявся розблоковувати контрольно-пропускні пункти на кордоні з нашою державою, заблоковані польськими автоперевізниками.

До речі, блокування КПП стало ще одним інструментом Москви для створення економічних проблем Україні та перешкоджання отриманню нею західних озброєнь. Така практика поширилася на Угорщину та Словаччину. Їх автоперевізники також взялися блокувати КПП на кордоні з Україною. Втім, наразі вони вже почали відкриватись, принаймні, між Україною та Польщею і Словаччиною.

Проросійські тенденції спостерігаються і у політиці Болгарії. Ще минулого року вона витребувала собі право на виключення із рішення ЄС стосовно заборони на імпорт європейськими країнами російської нафти морським шляхом. Але нещодавно болгарський парламент проголосував за відмову від такого роду обмежень щодо Російської Федерації.

Більшість країн-членів ЄС і НАТО все ж підтримують Україну. Це продемонстрував саміт Європейської Ради 14–15 грудня 2023 року, де ухвалено документи про:

• початок переговорів з Україною щодо її вступу до ЄС;
• продовження військово-технічної допомоги нашій державі;
• засудження дій Росії та запровадження проти неї 12-го пакету санкцій (включно з забороною на імпорт російських алмазів).

При голосуванні В. Орбан покинув залу засідань і таким чином продемонстрував своє ставлення до Європейського Союзу. Однак заблокувати таке рішення він так і не спромігся, за винятком виділення Україні 50 млрд євро. Та орбанське блокування, по суті, нічого не дає. Країни ЄС виділяють Україні кошти зі власних держбюджетів, які у іншому випадку були б передані у фонди Європейського Союзу, а з них — нашій державі. Навіть та ж Болгарія виділила Україні 3,5 млрд доларів.

Зі свого боку, США повністю підтримали рішення ЄС. З іншого боку, як і слід було очікувати, під час своєї прес-конференції (прямої лінії) 14 грудня ц. р. В. Путін засудив рішення європейських лідерів та відзначив лише «адекватність» позиції В. Орбана. Водночас він підтвердив свої наміри продовжувати війну проти України до «остаточного досягнення цілей СВО».

І на завершення хотілося б згадати ще один факт. Москва сподівається, що до владного керма у США повернеться Д. Трамп і припинить процеси надання фінансово-економічної та військово-технічної допомоги Україні. Хоча, саме він колись і розпочав постачання зброї Україні. А під час свого знаходження на посаді президента Сполучених Штатів Америки обсяг американських витрат на військове стримування Росії в Європі збільшився втричі. В основному фінансувалися заходи зі збільшення військової присутності США на Європейському ТВД та розгортання нових з’єднань і частин у країнах Центрально-Східної Європи.

А тому Москві зовсім немає на що сподіватись.